Це важливе питання вирішують наші діти, які навиймали зернят з гарбуза.
Щасливі, що маємо таких друзів. Кілька днів тому нам на пошту прийшов лист, в якому йшлося про зібрані на підтримку України кошти, домашній яблучний сік і варення та … гарбузи! А надіслав його священик лютеранської церкви Пеетер Паенурм, і усе це вони зібрали разом із членами його парохії. Поки ми збиралися написати вдячну відповідь, Пеетер доїхав до Таллінна із усіма гарбузами.
А так як у нас у суботу школа для українських дітей, то ми вирішили одразу гарбузами і почастуватись.
Процес виготовлення каші був досить простим: спочатку треба покликати людей:
Потім закласти ватру, а для того треба помічники: дрова рубати, вогонь дістати. Тож ми навчили дітей нашої суботньої школи з усім цим справлятися.
Гарбуза різали теж разом!
Поки ми робили кашу, наші талановиті діти залізли в Рай і грали на сопілку “Щедрика” Леонтовича та інші українські мелодії Христу-садівникові:
Каша готова. Для шанувальників української кухні доповідаємо, що каша була зроблена з дотриманням традицій гуцульської кухні з наступними компонентами: гарбуз, що дідо ледве тримає в руках, молоко естонських корів, риж, пшоно, родзинки, горіхи від українських мамів.
Цим кулінарним шедевром ми пригостили наших американських друзів, які вчуть наших дітей англійської мови.
На додачу до хорошого дня діти гуляли з псом, годували зайця і чухали йому вуха, експерементували, скільки горіхів за дві щоки може запакувати хом’як і дививувались трьом яйцям, які знесли наші тутешні кури, яким діти принесли рештки від гарбуза.
А кури, кури то в нас які!
Та перебирали гарбузове насіннячко, які вирішили спершу висушити, а потім з’їсти чи посадити.
Було несподіванкою для нас, що в казані майже не залишилося каші на завтра. Дітям усе засмакувало!
Світлана розповідає про роль великих та малих гарбузів в українській народній культурі.
За фото дякуємо Олі, пані Світлані, пані Валентині та пані Марині!
Далі буде!