Літня столиця Естонії Пярну.
Казкове містечко, де на кілометр вперед – мілке море. Температура води – як у вареного яйця. Крім того, що я купався в дощ, під оплески колективу нашого Центру, там ми ще зробили: виставку авторських дерев’яних коників та майстер-клас з виготовлення коників. Тііна Куль, наш прекрасний каліграф, провела також майстер-клас з гарнописання для місцевих дітей.
У відкритті виставки та майстер-класах взяв участь пан Марк Соосаар, який є найвідомішим документалістом естонського кіно, та давнім симпатиком нашого Центру. Марк запросив нас на свій мацюпунький острів біля Пярну, де він ше тримає 20 баранів, овець та кіз.
Також Марк відкрив Пярнуський фестиваль документальних фільмів, в якому взяли участь представники багатьох країн, зокрема і України. На церемонії відкриття був присутній і представник Посольства України в Естонії Леонід Третяк.
Наш фільм “Казка про Коника” аторства Дениса та Уляни Страшних, Юло Піккова отримав нагороду естонського народу за кількістю телепереглядів. Дякую друзям-естонцям та українцям, які дивились, дзвонили, коментували та всіляко підтримували наш фільм.
Далі мали ще такі несподівані гості – наближене до шведського короля панство. З ними ми обговорили співпрацю по створенню виставки українських орденів. Та продовження проекту “Плач Марії” в Швеції.
Один з найкращих островів Естонії – Гііюмаа.
Цей острів мені подобається тим, що там живе наш відомий українець, колега Олег Самородній, з прекрасною дружиною та синами. Каті Новак цей острів подобається тим, що вона його вздовж і впоперек об’їздила на ровері, і тим, що там цього року організували перший острівний гііюмальський літературний фестиваль.
Я, перебуваючи на заслуженому відпочинку, спостерігав за цим з лежака. Радіючи тому, шо молода фракція Центру УК так гарно працює і робить свій внесок в культуру Естонії і України. Це був один із найкращих наших майстер-класів, який можна собі уявити. Чудова погода, беріг моря, і щиро зацікавлені учасники. До того хочу додати подяки Каллі Самородній, дружині Олега Самороднього, яка дуже гостинно і по-українськи нас приймала в своїй садибі.
Апофіозом був подарунок від організаторів літературного фестивалю. Тільки уявіть собі, справжній вітрильник, на якому протягом півтори години читають естонську поезію та прозу.
