Молитва.
Щоранку після “Молитви за Землю Естонії” та приватної молитви, я запалюю свічку і читаю молитву коло “Місця Пам’яті” за тих, кого вже немає з нами. За батьків та матерів, які залишили дітей сиротами, та за тих, що віддали своє життя за Україну.
Приватну молитву коло “Місця Памяті” читають багато парохіян. Дітей, які приходять до Церкви, ми привчаємо шанувати пам’ять предків. Записані на Дошці імена їхніх родичів роблять дітей причетними до нашої Церкви, до парохії. Парохіяльний священник в поминальні дні згадує всіх записаних там людей. В Естонії не багато віруючих людей. Людині, яка не знає Бога, не просто підійти до священника. “Місце Памяті” відоме як місце покаяння жінок, що робили аборт. Жінки, які приходять з покаянням до цього місця, іноді набираються відваги поговорити з священником та спокутувати свій гріх так, як прийнято в церкві.
При створенні концептуального проекту Пасторального комплексу УГКЦеркви, я вивчав питання колективної пам’яті народу. Знищення пам’яті – це тема, про яку буду говорити окремо.
Отже. В українській традиції є достойний уваги досвід збереження колективної пам’яті в християнській культурі. Показовим є досвід українських емігрантів в Америці, Бразилії та Німеччині. Українські емігранти привозили з собою землю з Батьківщини, вінчальні, похоронні та стрітенські свічки. Потім, коли люди будували свою Церкву на чужій землі, приносили ці реліквії на зберігання до церкви. Щоб продовжити цю традицію, я включив досвід українських емігрантів в проект створення “Місця Памяті”. Після обговорення з священником, друзями та парохіянами, отець Василь Зінько дав мені благословення створити в нашій церкві “Місце памяті”.
Далі знову як в казці…
Як би мало виглядати це місце?.. Довірився Богові і уві сні побачив “Місце Пам’яті”. І крипту, і дошку, і свічку. Різниця між тим, що я побачив вві сні, та реальністю тільки в тому, що крипту у сні я будував всередині маленької вежі. (На сходах, як з церкви підніматись на 2 поверх) Священнику, друзям – художникам, парохіянам таке використання цього місця не сподобалось, і разом вирішили “Місце Памяті” зробити коло входу в Церкву.
Місце пам’яті .
Складові частини:
1. Крипта*
2. Свічка парохії*
3. Дошка Пам’яті*
В різний час добавлялись сюди інші складові елементи, як то:
1.Памятний камінь по Голодомору роботи Олени Запорожець.
2.Дубовий Хрест роботи Сергія Анохіна.
3. Підсвічник, виготовлений з бруківки з вулиці Інститутської в пам’ять про “Небесну сотню”. Подарунок Дениса Страшного.
4. Підсвічник, виготовлений з граніту з надписом “Patientia” (терпіння) роботи Олексія Новгородцева.
5.Список покійних нашої парохії. Книжка роботи Нестора Лютюка.
6. Фото Героя України Віктора Гурняка. (Віктор був другом нашої парохії, привозив з друзями в нашу Церкву Вифлиємський вогонь. Наш друг загинув, маючи під сорочкою Український прапор. Для нас Він є символом всіх загинувших на Донбасі)
В усьому, що я роблю, пам’ятаю: “Зміст має те, що хвалить Господа!”
*Крипта.
У крипті зберігається земля з могил покійних родичів наших парохіян з усіх областей України, а також з Пермі, Іркутська, Сахаліна, Колими, Казахстану. Земля з могил видатних українців. Там схований попіл від спалених телеграм про біду. Світлини покійних родичів парохіян, які вважали, що після їхньої смерті, ці світлини нікому не будуть потрібні… Крипта – це подяка Богові за можливість кожного парохіянина відчути при молитві за покійних, присутність своєї родини та друзів в нашій Церкві.
*Свічка парохії.
Сама свічка має багато символів, від прославляння Господа до покори Йому. (М’ягкість воску – символ покори людини Господові). Але унікальність нашої парохіяльної свічки в тому, що вона сплавленна з залишків свічок, які наші парохіяни запалювали в потребі. Це свічка з перших молитв підпільної церкви в Таллінні в моєму підвалі, яку дяк Ігор Свирида запалював під час молитви. Це свічки з панахид за Святійшим Отцем Іваном Павлом другим, за Патріархами. Це свічки з панахид за нашими парохіянами. Це свічки, поставлені жінками з молитвою та покаянням про вбиту ненародженою дитину. Це свічки “За депортованих”, “За голодомор,” “За Небесну Сотню”, за тисячі людей вбитих під час війни в Україні. І ще, і ще…Наша свічка об’єднує парохіян в їхньому горі, і славить Бога…
* Дошка пам’яті.
Це дошка з іменами покійних парохіян, їх родичів та людей причетних до парохії, наших друзів, яких з нами вже немає… Дошка в її сучасному вигляді – це перша частина задумки. Далі, як Бог дасть, я представлю людям думки, в яке маленьке диво вона може бути трансформована!
Священники, теологи та мистецтвознавці вважають “Місце Памяті” одною з найцікавіших складових частин Церкви. Маленькі деталі, зібрані в одному місці, створили унікальні умови для молитви в цьому наміренні. Тисячі людей, перебуваючи в нашій церкві, відчувають особливий стан, оглядаючи красу простих речей, які оточують Святі Тайни, сприяють молитві і зберігають пам’ять про людей.
Нагородою мені та однодумцям, які допомагали творити нашу Церкву та зокрема “Місце Памяті”, є багатоповторна оцінка людей: “Бог живе тут”.