Привіт друзі!
Хочу поділитись з Вами досвідом.
Як Ви задумаєте зробити щось добре, наприклад Церкву побудувати, город посадити, чи ще там щось придумаєте. Щоб знали, Дідько не спить! І весь час Вам буде вставляти “патики в колеса”.
Мій досвід такий, що до тої біди привикаєш, а будеш мати щасливе життя та багато друзів! Ну ще як бонус, кому що: кому інфаркт, кому поперек, а кому просто грижу.
Історія перша. “Інсулін“
Привезла німецька організація “Карітас” з Штутгарта, та Францисканського монастиря гуманітарну допомогу до нас до парохії.
Прекрасні речі, зібрані співчутливими людьми. Розгрузити величезну фуру немає де.
Домовились з директором 48 школи в Ласламяє і розгрузили ту машину в шкільному спортзалі. Прийшли україночки, сортують, складають. Сергій Макарич перевозить ті речі потрошки в примішення церкви. Жінки Шура, Надя Королюк, сестри Перкові і ще цілий загін – чергують, роздають. Людей море, черга по всій вулиці Лаборатооріумі. Щасливі матері, діти.
Віват Українці! Віват Греко-католики! Спасибі Німці! Робота – результат. Подяки від сотень людей!
І тут на арену виходить Зло з Патиком!
В 9 годині вечора дзвінок по телефону. Звонить “щира українка”.
-“Анатолій, поверніть в гуманітарну допомогу те, що ви вкрали- ІНСУЛІН! Як до завтра ви не повернете, я на українській передачі “Червона Калина” зроблю заяву, що в УГКЦеркві сидять злодії, які вкрали інсулін!” В мене шок і пауза… Дружина насторожено блимає очима.
Що робити! Церква недавно створена, і відразу появились недруги. Дзвоню Дяку…
-“Що робимо?”
– “Що, що! Збираємо людей та шукаємо той інсулін.”
Дяк приїзджає з Кехра. Я дзвоню людям. Відгукнулось багато друзів. Не буду всіх поіменно перераховувати. Але до ранку ці прекрасні люди не спали, перебрали всю гуманітарну допомогу. Дружина не дивиться в мій бік. Богдан з Нестором та Сергій заснули на мішках. Інсуліну немає…. Церква, як зберегти Імя Твоє?!
Дружина зранку телефонує Гансу Брауну, нашому волонтеру, просить зв’язатись в Німеччині з людьми, які пакували ту допомогу, і взнати, в якій коробці міг бути той інсулін. Відповідь з Німеччини проста: “Вибачайте, інсулін ми планували, але не відіслали, відішлемо поштою”. Проблема вирішена!
Дзвоню “Щирій”, прошу вибачитись перед людьми, що ніч працювали. Відповідь “щирої” запам’ятав на три житті!
– “Вибачатись не буду. Не вірю ні вам, ні вашій церкві, ні вашим людям.”
Результат. Зробили добру справу! Переконався, що в громаді є прекрасні люди, які готові ніч працювати, щоб захистити і нас, і Церкву! Після цього запам’ятав, що не всі люблять нас та УГКЦеркву.
Історія друга. “Картопелька”
Думали ми церковною радою УГКЦ, як краще згуртувати громаду. Мудрий дяк, Ігор Свирида, сказав, що найкраще організувати людей в спільній та зрозумілій роботі.
Вирішили взяти в наших друзів землю, і щоб люди саджали картопельку. Євгеній з села Ріізіпере запрезентував нам картоплю для посадки. Дав трактор. Зробили, і все в нас вийшло!
Люди згуртувались, на полі так співали українські пісні, що було чути на все село Ріізіпере! Чи був там самогон від пані Марії? Не пам’ятаю. Приходив місцевий священник лютеранської церкви, дивувався тим пісням. Ці пісні та робота на якийсь час об’єднали українців.
Далі картопельку привезли в нашу майстерню, в якій ми виготовляли плетені з лози меблі, і почали роздавати людям. Клас!
1992 рік, на арену виходять “Певні структури з Патиком”!
Лагідний жіночий голос українською мовою почав дзвонити людям, які не були з нами в полі, і пояснювати, що ця картопля, яку посадили в Ріізіпере, завезена з України. Вона має підвищену радіацію, її заборонили продавати і вивезли на свалку. Лютюк та Свирида посадили цю картоплю, і тому безкоштовно роздають людям. Тим самим заманюючи їх в католицьку церкву.
І де холера списки телефонів людей взяла?! Такий урок нам з дяком!
А ви могли би до такого додуматися? Отож…
Люди дзвонять мені, дякові, хвилюються.
Ми пояснили, заспокоїли….
Результат нас втішив. Люди повірили нам та тим, що саджали картоплю, а не провокаторам.
Громада почала зростати… Знову наше маленьке щастя!
Я вдячний тим людям, які принесли фотографії, та спогади про формування Талліннської парохії УГКЦеркви, та Центру Української Культури в Таллінні, і взагалі з життя української громади в Естонії. Прохання по можливості підписувати дати та імена. Всі документи будуть в відкритому доступі в електронному архіві UKK. Документи та спогади, які Ви нехочете зараз оприлюднити зберігаються в відділі “Тайни Санктуаріуму”. Вони будуть в відкритому доступі з Вашого дозволу.