Наша церква Божої Матері Триручиці (1991-2017)
Це історія нашої церкви, а також того, як вона була названа в честь Божої Матері Триручиці.
Коли свобода знову повернулася до берегів Естонії, Анатолій Лютюк вивів спільноту українських греко-католиків з підпілля. Шукаючи постійний дім для своєї громади, вони зустрічалися в різних місцях, аж до того дня, поки друг Анатолія в Старому місті Таллінна не знайшов можливе місце для церкви. Розуміючи, що громаді потрібен дах над головою, Прем’єр-міністр Естонії допоміг Анатолію отримати колишній склад КДБ під будинок для нової церкви. Оскільки будівля 14 століття була незаконним чином відібрана КДБ від естонців, то справедливо, що ця колишня баптистерія церкви Святого Олафа повинна була повернутися до колишньої середньовічної слави.
Отримавши на свій задум благословення українського греко-католицького архієпископа Володимира Стернюка, а також фінансову підтримку з боку своїх нових католицьких партнерів в Америці, Анатолій з друзями власними руками почали створювати нову церкву. Піднімаючи дерев’яні балки, цеглини та каміння з дна Балтійського моря та використовуючи інші стародавні будівельні матеріали із забутих звалищ навколо Старого міста, Анатолій та його друзі почали створювати свою церкву. Вони базувались на своєму вмінні творити руками і своїх професійних знаннях в сакральному мистецтві та дизайні. Під час робіт над зміцненням фізичної структури майбутньої церкви, прийомний син Анатолія знайшов кам’яну руку. Рука колись була частиною релігійного рельєфу, потім була розбита і використовувалася як наповнювач між двома стінами.
Нарешті Анатолій та його друзі завершили свій magnum opus, і перша Талліннська католицька церква Східного обряду була готова. Спільнота отримала власний будинок. Будучи уніатською, нова церква з’єднала католицькі та православні традиції, підпорядковуючись духовному авторитету Папи Римського. Розбита кам’яна рука одразу стала помітною частиною нової кам’яної споруди. Церква в той час була ще без назви.
Не в змозі осягнути красу того, що побудували Анатолій та його друзі, декілька паліїв спалили церкву у Новорічну ніч. Незважаючи на те, що збитки від пожежі були значними, Анатолій з друзями вирішили, що після такої філістерської атаки вони повинні знову відбудувати свою церкву. І так, крок за кроком, нова церковна споруда піднялася зі старого попелу за підтримки нових (включаючи католицькі фонди і Місто Таллінн), а також старих друзів (разом із їх покровителем Прем’єр-Міністром, коли той знову повернувся до Уряду). Завдяки новому іконостасу, написаному Майстром-художником зі Львова, нова церква стала ще кращою, ніж була до того.
Підтримуючи зусилля, потрачені на відновлення церкви, старий естонський монах, який служив у Православній церкві, подарував Анатолію ікону Божої Матері Триручиці та розповів йому історію Богородиці і святого Івана з Дамаску. Якщо Ви ще не чули цієї історії, то, можливо, захочете прочитати про те, як Богородиця отримала свою третю руку і стала захисницею всіх живих істот, які були помилково звинувачені або зазнали несправедливого переслідування. Мати Божа Триручиця допомагає всім тим, хто постраждав невинно і без причини. Богородиця запевняє невинних, що вони також є невід’ємною частиною плану Божого.
Зрозумівши, що ікона і розбита кам’яна рука є знаком, Анатолій розповів своїм духовним наставникам про свою мрію назвати церкву, яку він разом з друзями спорудив, а потім знову відбудував, на честь Божої Матері Триручиці. Таким чином, з благословення українського греко-католицького архієпископа Любомира Гузара, перебудована церква стала відома під назвою Церква Божої Матері Триручиці. Але наша історія на цьому не закінчується.
Незабаром архієпископ Любомир Гузар дав своє благословення Анатолію на організацію в церкві спільної щоденної молитви за навколишнє середовище та все живе на землі, щоб пошанувати всіх Божих живих істот. Переконавшись у тому, що вже існують багато гарних молитов про природу, Анатолій закликав священиків, ченців, поетів та віруючих знайти потрібні молитви. Він також замовив низку ікон, присвячених християнським святим, пов’язаних із природою.
На жаль, нещастя знову вразило нашу святиню, коли новий священик, не в змозі зрозуміти справжній сенс історії про те, як Богородиця отримала свою третю руку, вирішив заборонити Анатолію заходити до церкви разом з його старими та новими друзями. До церкви, яку вони побудували власноруч… Чомусь невірно інформований священик вважає, що помилкові дії однієї людини можуть похитнути віру іншої людини.
Ті з нас, відомі як друзі Анатолія, зрештою почали розуміти, як себе відчував Святий Іван з Дамаску, коли візантійські воїни на замовлення імператора відрубали йому праву руку. Тільки уявіть собі, як повинен почувати себе сам Анатолій…
— Друг Анатолія