Про нас

Які уявлення про Центр Української Культури я мав, перш ніж прийти сюди волонтером? Яскраве та багатокультурне місце з сильним почуттям “спільноти”. Що я знайшов після мого приїзду? Унікальну, неймовірно доброзичливу та спокійну атмосферу. Мої очікування співпали з реальністю, і це було фантастично!

Моя улюблена частина, мабуть, допомагати Анатолію (deus ex machina) з щоденною та непередбачуваною роботою. Діапазон таких робіт варіювався від фізичної праці, такої як різання та складання деревини, переміщення речей і таке інше, і до підтримки, багато в чому, процесу реалізації його вулканічних ідей. Центр Української Культури насправді є дуже динамічним місцем, де постійно з’являються нові речі. Одним українським словом можна узагальнити отриманий мною тут досвід: “Конкретна!” (конкретна або concrete, specific англійською мовою).

Якщо б мені довелося описати мої особисті досягнення одним словом, я б сказав, що ЄВС навчила мене того, що найчастіше найефективніші рішення – найпростіші. А також як реагувати на … несподівані ситуації.

Мої знання різних культур багато розвивалися. Я можу впевнено сказати, що я більше в загальному плані знайомий з слов’янськими культурами, включаючи соціальну, культурну та політичну динаміку цієї етнокультурної групи. Я вірю, що це також вплинуло на мої громадянські компетенції. Я мав нескінченні можливості використовувати свої соціальні навички. Моя програма ЄВС була зосереджена на культурі, освіті, мистецтві та ремеслах. Я ніколи не вважав себе особливо художньою людиною, тому було дуже приємно навчитися різноманітним речам, зокрема, виготовленню вручну паперу, різьбленню по дереву та каліграфії. Але не хвилюйтесь, мої художні навички все ще чекають належного розвитку. Енергійний дух Центру Української Культури є справжнім і безмежним.

Як людина з Азії, я не могла просити більшого, ніж стати добровольцем в Центрі Української Культури. Розташований у Старому місті Таллінну, Центр пройнятий середньовічним характером і духом. Від архаїчної перспективної архітектури і до чудових людей, які працюють в Центрі, мій досвід в якості добровольця був глибоко збагаченим та корисним.

Спочатку я побоювалася своєї участі в якості добровольця через мої мінімальні знання в мистецтві. Але Анатолій та команда визначили для мене проект, який включав дослідження різних заводів з виготовлення паперу вручну у Європі, результатом якого став відповідний план його реалізації. Це допомогло мені комфортно вписатися в решту команди.

Я також навчилася робити папір вручну, брала уроки каліграфії та дізналася про типографічний друк. І хоча мені завжди подобалися предмети ручної роботи, тільки працюючи в ЦУК, я зрозуміла справжню цінність ручної кропіткої роботи. Улюбленою частиною дня був безсумнівно обід, до якого кожен міг приєднатися. Волонтери та співробітники Центру були з різних куточків світу, і під час обіду ми дізнавалися більше про кожну людину, їхні країни та культуру. Різноманітність серед нас завжди була бажаною і шанувалася. В Центрі можна було багато чого вчитися один в одного і збагатитися отриманим досвідом.

Але найціннішим уроком мого волонтерського досвіду в ЦУК є те, що “якщо ви любите те, що ви робите, ви ніколи не будете працювати ні дня у вашому житті”. Кожен у Центрі любить те, чим займається. Ось чому мої три місяці волонтерства тут не здавалися роботою. Центр Української Культури є домівкою далеко від рідного дому та місцем, куди я завжди можу повернутися назад.

Коли я вирішила приєднатися до програми ЄВС, я була трохи старша, ніж пересічний волонтер. Вік, а також той факт, що я мала залишити свою роботу та багато інших речей, зробило це рішення дійсно важливим. Тієї ж самої миті, коли я прочитала про цей проект, я закохалась в саму його ідею та сказала собі: “Ти маєш отримати це!”. Я підготувала свою заявку та пройшла чудову співбесіду по скайпу, наприкінці якої мені сказали, що вони відчули до мене теж саме, що і я до них, а також те, що вони хочуть щоб я приїхала. Шість місяців потому я спакувала валізи і переїхала до Естонії, країни про яку я практично нічого не знала.

Центр Української Культури – це одне з тих унікальних та магічних місць, де кожен відчуває себе бажаним. Не має значення, з якої країни, релігії чи культури ви прибули, він завжди відкритий. Крок всередину – це наче подорож в часі, де ти потрапляєш у казку.

На моє щастя, все в проекті було безпосередньо пов’язано з моєю освітою дизайнера, так що я мала можливість поліпшити деякі навички, які я вже мала, а також дізналася багато нових речей, дійсно цікавих для моєї професії. Фотографування, розробка складних візерунків, вивчення каліграфії та виготовлення ручного паперу – це лише короткий список прикладів.

Однак, якщо б мені довелося виділити щось, то це була б затишна та весела атмосфера. З часом ти просто стаєш частиною сім’ї, і коли настає час повертатися, ти залишаєш місце, куди завжди можна повернутися.

Я прийшла до Центру Української Культури як волонтер, з натхненням чекаючи на рік ручної роботи. Я навіть не уявляла собі, що робитиму набагато більше та отримаю стільки задоволення, що навіть вирішу залишитись тут.
Протягом мого року в ЄВС я бралася за найрізноманітніші завдання. Я проводила майстер-класи з виготовлення паперу та екскурсії Центром. Я допомагала в підготовці різних заходів, а потім із задоволенням приєднувалася до них. Я працювала фотографом та графічним дизайнером. Одним із проектів, в якому я брала участь, було створення 35 книг ручної роботи “Ковчег Унікальних Культур: Гуцули”. Згодом я навіть презентувала одну з копій Чеській Національній Бібліотеці.

Моєю улюбленою частиною дня був безперечно обід, який я доволі часто готувала сама. Зустрічаючись за одним столом та розділяючи їжу, яка ставала ще більш смачнішою за бесідою та жартами. Це був час посередині робочого дня з можливістю розслабитися та насолодитися компанією один одного. Мої колеги поступово стали моїми близькими друзями та створили те, чим наразі є для мене Центр Української Культури: місце, де кожен є бажаним, якщо вони прагнуть знайти красу і радість у простих речах.

Я увійшла у зовсім інший світ, коли я вперше потрапила до Центру Української Культури. Середньовічна архітектура Центру створює лабіринт коридорів та сходів. Мені знадобилось близько місяця, щоб зрозуміти як кімнати пов’язані між собою. Я постійно губилася на початку, але це нормально, і я не була здивована. Дуже швидко я відчула, що стала частиною сім’ї (мене попереджали, що таке відчуття з’явиться, коли я тільки приїхала). І незабаром я відчула себе наче вдома. Щодня я чула українську, російську, естонську, англійську, французьку, а іноді навіть іспанську мови. Було б доволі амбіційно намагатися вивчити хоча б одну з конкретних мов, та принаймні, я навчилася на слух розрізняти їх.

Центр Української Культури – це місце, яке пропонує тобі багато різних можливостей. Ти можеш спробувати багато нового, пропонувати різні ідеї, навіть якщо ти простий волонтер, твоя думка щодо різних проектів має вагу і нею цікавляться. З самого початку ти є частиною команди. Це місце, де ти маєш можливість покращити свої навички швидкого адаптування, оскільки що завгодно може статися протягом дня. Навіть те, що ти б ніколи не наважився собі уявити! Ти маєш швидко реагувати та завжди бути напоготові, пристосовуючись до того, що відбувається!

Перебуваючи в Центрі, я багато дізналася про історію та культуру Північно-Східної Європи та про себе. Будучи волонтером, я дізналась більше про свою професію гончара. Я навіть отримала замовлення від Центру на роботи з кераміки. Спочатку я не була впевнена, що зможу зробити те, про що мене просили, але як волонтер, я не відчувала тиску на собі, як би то було б в іншому місці. І я була дійсно рада отримати вміння, яке могло б їм допомогти і якого вони потребували.

Я створила кілька релігійних виробів з кераміки для Центру. Я допомогала з майстер-класами по виготовленню паперу для різних шкіл та заходів. Також створювала ілюмінації, проводила екскурсії, збирала рослини та висушувала їх, щоб потім помістити в папір ручної роботи. Досвід волонтера дав мені можливість зустріти багато цікавих людей та збагатити свою професійно мережу зв’язків з мистецьким світом. Завдяки моєму досвіду, я отримала шанс продовжити свою роботу тут на ще один рік.