Коло церкви стояли дві жінки, роздивляючись вивіску “Талліннська парохія УГКЦеркви”. Говорили російською: “Ну откуда они здесь взялись? В Таллинне! В таком престижном районе?!” Говорити з ними не став, але подумав, що треба написати “откуда ми здєсь взялись”.
З 1988 року, коли в Естонії почалась активна боротьба за незалежність та вихід Естонії з Радянського Союзу, я активно брав участь у акціях на їх підтримку. Мені вдалося організувати невелику групу однодумців-українців. На жаль, їх не було стільки, скільки хотілося. Значна частина українців в Естонії підтримувала Інтер-Рух, який виступав за збереження Радянського Союзу. Вони були добрі, чесні та законослухняні українці, але виховані Радянською владою, якій свято вірили.
Багато моїх естонських однодумців та друзів, разом з якими ми стояли на мітингах, пікетах, в балтійському ланцюгу і т.д. пізніше стали членами Уряду Естонії. Тож, коли я звернувся до них за підтримкою в створенні в Естонії Українського комплексу, в якому розмістяться Церква, Школа, Центр культури та інші українські організації, Уряд Естонії під керівництвом Марта Лаара підтримав цю ідею.
Заручившись підтримкою Уряду, я з друзями почав шукати місце для подальшого розвитку української громади в Естонії. Мені надали доступ до архівних матеріалів. На жаль, жодна група організованих українців, які проживали на території Естонії до нас, не залишили ніякої нерухомості в спадщину своїм нащадкам. Я почав шукати інші варіанти для отримання нерухомості та створення матеріальної бази для розвитку Української діаспори в Естонії. Тут велику послугу мені надав Борис Дубовик – легендарна в Естонії людина, зараз начальник відділу захисту історичних пам’ятників.
Пан Борис знає весь Таллінн і представив мені до вибору наступні приміщення, в яких могла би бути Українська Церква та Центр Української культури.
1. Місце в Ласнамяє
Тут мені не вдалось отримати землю для будівництва. Натомість мені запропонували ще один варіант безкоштовної передачі у власність парохії грунту, який на той час був у власності міста Таллінн, в самому кінці Ласнамяє.
Інтерес до цього місця я втратив після резолюції дяка Ігора Свириди:
“Не займайтесь дурницями, ніхто з українців ні в церкву ні в школу в Ласнамяє не поїде”.
2. Середньовічна церква з богадільні Св.Івана
Розглядалась як варіант заснування Української церкви в Естонії.
Середньовічна церква з богадільні Св.Івана є власністю Лютеранської Церкви Естонії.
На цей варіант я не погодився після переговорів з Єпископами лютеранської церкви. Вони пропонували взяти це примішення безкоштовно, але в оренду на 99 років. Аргументом було те що попередні покоління українців не залишили нашадкам нерухомість в спадщину.
“Ми маємо думати за наступні покоління українців” – таке в мене було бачення.
В 1994 році це приміщення взяла в оренду на 99 років вірменська громада
3. Церква Святого Симеона і Пророчиці Ханни в Таллінні
Православна церква 18 сторіччя. Будувалась з використанням деревини з затонувших кораблів. Також тут в мене були плани розмістити Українську Церкву. Обговорювали з юристами можливість передачі з балансу Естонської православної церкви (константинопольскої) на парохію УГКЦ .
Від цих планів я відмовився за порадою тещі. Вона будучи з родини моряків, сказала:
“В Таллінні цю церкву всі знають як “Морську церкву”. І вона думає, що церква моряків – не найкращий варіант для заснування в ній якоїсь іншої церкви.
4. Каплиця в Коплі (район Таллінна)
Каплиця стоїть на зруйнованому радянськими варварами цвинтарі. Зараз на цьому місці знаходиться прекрасний парк. Шана Естонії, що не набудували будинків на могилах. Власність міста Таллінн. Цю каплицю і територію під гаражами мені запропонували передати в власність парохії. (Гаражі потрібно було викупити).
Від каплиці відмовився, порадившись з архітекторами та істориками. Аргументом стала моральна частина проекту будування церкви (як продовження каплиці) та української школи на німецьких могилах.
5. Лаборатооріумі 22
Місце, де розташована УГКЦерква та Центр Української культури.
Ці приміщення знайшов для нас друг нашої парохії монах Серафим.
Після того, як ми з друзями акцептували ці приміщення як найкращий варіант для розвитку Української громади в Естонії, я почав вести перемовини з представниками Уряду Естонії та Єпископами Лютеранської Церкви.
Варіант довгострокової оренди я не розглядав. Вдячний представникам Уряду Естонії, Лютеранської та Католицької церкви за взаєморозуміння та продаж приміщеннь по вул. Лаборатооріумі 22 по пільговій ціні у власність Талліннської парохії УГКЦеркви.
Тож, з 1994 року ми розпочали будівництво того, про що так давно мріяли – духовного і культурного українського осередку в Естонії.
Час піддтвердив вірність вибору, який якнайкраще утвердив українську громаду в Естонії.
Талліннська Парохія УГКЦ отрималала матеріальну базу – унікальну з мистецької точки зору Церкву. Священники, маючи церкву, почали більш результативно працювати для Бога та людей.
Для збереження та розвитку української культури Центр української культури отримав матеріальну базу, яка уможливила довготермінове існування в Естонії українських організацій – Конгресу українських організацій, Союзу Українок, Українського Земляцтва, школи монастирських мистецтв, української бібліотеки, музею сакрального мистецтва. Дала українцям шанс виховати своїх дітей в колі Христянської та Української культури.
В нашому Центрі УК протягом багатьох років ми безкоштовно надавали юридичні консультації. Також у нашому Центрі зупинялися сотні українців на час пошуку роботи в Естонії. Ми надаємо притулок пораненим українським військовим, які проходять лікування та реабілітацію в Естонії. З 2014 наш Центр УК у співпраці з МЗС Естонії збирає і надає гуманітарну допомогу постраждалим від війни на Донбасі.
Ось така коротка історія як українці шукали собі місця по всьому Таллінну і знайшли його на вулиці Лаборатооріумі, і “Откуда взялись украинцы на этой улице”.