Не інкрустований тисячами писанок з різних регіонів України, не сплетений з лози, та тонований під стару бронзу, а зроблений з 200 – 300 річних балок, такий, яким Ви його бачите на світлині, і як він став таким – про це хочу Вам розповісти.
Хотілось бачити. В монастирі я “передивився” мінімум 4 сни про іконостаси. Іконостаси були “з писанками”, “плетені”, “муровані з каменю”, “з фігурами”, “з чорно-білими іконами”. По приїзду з монастиря знав, що хочу бачити в нашому іконостасі: Ікона Матері Божої Триручиці, образ Матері Божої “Відкрите Серце”, образ Ісуса Христа “Відкрите Серце” та ікона Івана Дамаскина. Іконостас має бути український, але щоб видно було, що це – Греко – Католицька Церква. Іконостас буде мати на другому ярусі, скульптури дерев’яні і розмальовані. Іконостас має стати органічною частиною талліннського середньовічного простору.
Представив колегам свою пропозицію, яка має зробити нашу церкву унікальною. Представив ескізи несущих конструкцій іконостасу “з писанками”, “з плетінням з лози”, “з середньовічних балок”.
Таки з балок! З такими умовами були згідні о. Павло, сестри Пресвятої Родини, які в той час працювали в нас в парохії, і весь колектив художників. З запропонованих ескізів вибрали “з середньовічних балок”, і почали практичну роботу. Стовпи для іконостасу принесли з приміщення вул Лай 37. Дошки для ікон Сергій зробив з підлоги згорівшої церкви. Металеві конструкції принесли з дяком з бастіону “Сконе”. Зробили несучі конструкції. Зібрались на раду. Іван Зубака сказав: “Те що ми зробили – добре. Але ікони малювати пропоную запросити Петра Гуменюка зі Львову. Ніхто з нас краще нього не напише ікони для нашої церкви”. Всі погодились і запросили Петра.
Приїхав Петро. Зібрався весь колектив художників: Іван Зубака, Андрій Стасевський, Віктор Шоломій, Лена і Анатолій Лютюки, зовсім молодий художник Нестор, та дяк Ігор Свирида.. На зібранні зробили історичну Домовленність. Пояснили Петрові, що “Умови, які ми Тобі пропонуємо, Бог дає не кожному художнику, і то раз в житті. Грошей платимо мало, але віддамо точно як домовлялись. Поради будемо давати, але остайнє слово по іконах буде завжди за Тобою. Ніхто не буде Тобі заважати. “Петро на то погодився і почав працювати. Я не буду далі розписувати, вподібнюючись до мистецтвознавців, які пояснюють художнику що він думав, коли працював над іконостасом. Вірю, що Петро сам напише про іконостас. Від себе хочу добавити, що не жаль мені, і мус дотримуватись домовленності, що Петро не став писати вимріяних мною образів “Відкрите Серце”, а скульптури замінив на вирізані по силуету ікони. Кінцевий результат – робота признана і Тими, і Тими, і навітьТими!
Для Петра. Якось в церкву ввечорі прийшла жінка з Петербургу, сиділа і довго дивилась ікони Петра. Я спитав, чи знає вона, що це католицька церква? Відповідь фантастична: “Я каждый год приезжаю в Таллинн, прихожу сюда разговариваю с этими иконами. Это иконы, какими они могли быть в церкви неразделенного христианства.”
От такий Петро!
